КРЕМЕНЧУК

ПАМʼЯТІ   ГЕРОЇВ


Герої не вмирають

Садовенко Дмитро Юрійович

Дата народження

01.06.1999

Дата загибелі

19.02.2025

Звання

молодший лейтенант

Вік

25 років

Садовенко Дмитро Юрійович народився 1 червня 1999 року в м. Кременчук. Проходив військову службу за контрактом з 2018 року, молодший лейтенант, командир стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А 3283. Загинув 19 лютого 2025 року виконуючи бойове завдання по захисту України, її суверенності та територіальної цілісності, відданий військовій присязі та українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність. Зі слів матері загиблого воїна: "Кожна людина у цей світ приходить для миру, добра і довгого щасливого життя. Вона не знає свого майбутнього, що готує їй доля, але пройшовши свій життєвий шлях, залишає на Землі слід і пам'ять у серцях людей. Так і наш Герой, Садовенко Дмитро Юрійович, народися у День захисту дітей 01 червня 1999 року у м.Кременчук з милою посмішкою і вірою у майбутнє. В дитинстві був вихованим, спокійним, товариським хлопчиком з розумними сірими очима. Мама, Олена Олександрівна, самостійно виховувала Дмитра і з самого дитинства вчила його людяності, поваги, самостійності, відповідальності і любові до Батьківщини. Революцію Гідності зустрів у 14 років з хвилюванням і болем за майбутнє України, долю її народу, вірою у справедливість. Брав активну участь у заходах, що проходили у Кременчуці на підтримку історичних подій. Дороги, які ми обираємо, малюють нашу лінію життя… Так і Дмитро, обираючи боротьбу за незалежність України і волю українського народу, окреслив свою лінію на майбутнє. У 2016 році успішно закінчив Кременчуцький ліцей № 30 «Олімп», вступив до НЮУ ім. Ярослава Мудрого в м. Харків на заочне відділення і пішов працювати офіціантом у ресторан «Івушки», щоб мати фінансову незалежність. У березні 2018 року уклав перший контракт з 93-ою ОМБр «Холодний Яр», серед побратимів отримав позивний «Плюсік» і цього ж року здобув посвідчення «Учасник бойових дій». У квітні 2019 року з поміж 125 конкурсантів був зарахований у загін українського миротворчого контингенту до Демократичної Республіки Конго (Африка). За свою службу у складі контингенту нагороджений пам’ятним нагрудними знаком Міністерства оборони України «Воїн-миротворець» та медаллю «За участь у Місії ООН». В 2020 році успішно закінчив навчання в університеті і був призначений командиром відділення у 93 ОМБр «Холодний Яр». Ця подія дуже змінила Дмитра, бо тепер він брав відповідальність не лише за себе, а й за своїх підлеглих. Саме в цей час бригада обороняється під Авдіївкою, Рубіжним і Волновахою. У 2021 році отримав звання молодшого сержанта, неодноразово нагороджувався почесними грамотами за відмінну службу і успішну участь у військових навчаннях. Другий контракт мав закінчитись у березні 2022 року і Дмитро планував повернутися на деякий час до цивільного життя. Але повномасштабне вторгнення РФ у лютому 2022 року перекреслило всі плани і мрії про навчання і відпочинок. 93 ОМБр «Холодний Яр» зустріла ворога на Харківському напрямку, вела запеклі бої за Ізюм, Балалію. 6 травня 2022 року, на День піхоти, Дмитро підбив ворожий танк і решта танків, злякавшись, повернули назад. За цей подвиг 21 червня 2022 року Президент України нагородив його Орденом «За мужність» III ступеня, а 4 липня в Єдиному марафоні вийшов репортаж І.Баглай «Командири у свої 20», де Дмитро розповів про свій подвиг і поділився поглядом на життя. 07 вересня 2022 року нагороджений відзнакою командування 93 ОМБр «Холодний Яр» II ступеня, 02 грудня 2022 року був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест». У 2023 році була важка і виснажлива оборона м. Бахмута. В цей час нагороджений відзнакою командувача Сухопутних військ ЗСУ «За звитягу» і Знаком народної пошани орденом «За мужність і відвагу» від Спілки бойових волонтерів «СIОН». Дмитро вже був головним сержантом роти, але про свою титанічну працю і важкі бойові будні ніколи не розповідав рідним і близьким людям, ніколи не хизувався своїми нагодами, не засуджував тих чоловіків, хто не на війні. У 2024 році Дмитро вирішив перейти до 17 ОВМБр ім. Костянтина Пестушка на посаду командира роти. Цього ж року підписав офіцерський контракт на 5 років у званні молодшого лейтенанту. Він вірив, що його знання, досвід та наполеглива праця врятують сотні життів і наблизять перемогу у цій війні. У серпні 2024 року 17 ОВМБр була переміщена на Курський напрямок, де відбулися виснажливі штурми військ РФ. У вересні вивів роту з оточення, майже повному складі, на безпечну позицію і тримав оборону у співпраці з іншими бригадами. За це отримав від Президент України відзнаку «За оборону України». 19 лютого 2025 року Садовенко Дмитро Юрійович героїчно загинув, виконуючи бойове завдання поблизу м.Суджа Курської області. Не зважаючи на дуже важке поранення, він майже годину боровся за життя, поки його серце не спинилося назавжди. Похований Дмитро на Свіштовському кладовищі 24 лютого 2025 року. На прощання з ним приїхала велика кількість побратимів з різних регіонів України. Дмитро завжди був підтримкою і опорою для своїх рідних, друзів, побратимів. Він вірив в людей, в правду, в світле майбутнє та перемогу України. Його любов, віра, людяність, сила, мужність та мудрість ніколи не будуть забуті тими, хто його знав." Прокидайся, сива ненька, вставай, Україно! Проженем з землі рідної клятую вражену. Щоби знали супостати, хто це є козаки, Розгуляймось по Вкраїні, вільні гайдамаки! Нас, нащадків сильних, вольних знають в цілім світі, Що то буде, як повстануть шевченківські діти? Не зупинять нас ні грати, ні бандюги хижі, Із багнетом і піснями цю гадюку знищим. Ще узнають, що є воля, слава віковая, Не залишим українців долю на поталу! Захистимо ж, браття мужні, нашу Батьківщину, Приголубимо ласкаво, як рідну дитину! І героїв не забудем, що серце гаряче Віддали за Україну - не були обачні… Щоб у мирний час почути солов’їну мову, Відбудуєм Україну навесні ізнову! Дмитро Садовенко, Травень, 2014 р. СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!